Воловеччина. Географія, Історія, Визначні Місця

Воловеччина

Воловеччина – мальовничий край у серці Карпат. Край з чудовою природою. Край з багатою, часом гіркою, історією. Край з гостинними, привітними людьми.

З цього тексту Ви дізнаєтеся море цікавих фактів про Воловецький район, а саме:

- де знаходиться Воловеччина і як сюди дістатися;
- хто, коли і як творив історію краю;
- які видатні люди прославили Воловецький район;
- які дива природи та історичні пам’ятки обов'язково слід відвідати;
- які фестивалі тут проходять і коли

та багато іншої важливої інформації, володіючи якою Ви будете почуватися тут як риба у воді.

Що ж, почнемо.

Зміст

Географія
Історія
Варто Відвідати
Як дістатися. Де зупинитися. Чим зайнятися

Географія

Воловецький район

Загальні Відомості

Воловецький район найменший за площею та кількістю населення в Закарпатті, але краєвиди тут найказковіші, повітря найчистіше, вода в річках і потічках найпрозоріша, а фауна і флора найрізноманітніша. Тому якщо Вас цікавить відпочинок в Карпатах, ласкаво просимо.

Розкинулась Воловеччина на півночі Закарпаття. Серед величних карпатських вершин скромно повмощувалися більше двох десятків сіл і два селища міського типу. Жодного міста в районі нема. Навіть райцентр – Воловець – вживається з приставкою смт.

Площа Воловецького району – 544 км2, чисельність населення – трохи більше 27 тисяч, 98% з яких – українці. Ще два відсотки розділені серед ромів, які компактно проживають у Воловці, росіян, угорців та інших нацменшин.

Воловеччина межує із Турківським та Сколівським районами Львівщини, а також із Міжгірським, Свалявським, Перечинським та Великоберезнянським районами Закарпаття.

Клімат

Погода в Воловецькому районі мінлива, як у Британії. Ясне небо може за декілька хвилин вкритися густими хмарами – і вже буря. Це ой як не подобається селянам, які заготовляють сіно.

А взагалі клімат тут помірно-континентальний, але трохи суворіший, ніж в низинних районах Закарпаття. На Воловеччині зазвичай, температура градусів на 4-5 нижча, ніж в Ужгороді чи Мукачеві, незалежно від пори року.

Відповідно, сніг тут випадає раніше і тримається довше. Відлиги спостерігаються рідше, тому сніговий покрив товщий. Іноді навіть в середині травня бувають заморозки.

Навіть якщо вдень жарко, вночі достатньо прохолодно, бо вітер віє з полонини, де сніг тримається іноді навіть до початку літа. Трохи м’якша погода в Воловці, бо він з усіх сторін оточений горами, які захищають його від холодного вітру.

Річки

Латориця – одна з головних водних артерій Закарпаття, бере свій початок під Верецьким перевалом. Перше село, через яке вона протікає, отримало назву Латірка. В Латорицю впадають інші ріки та потічки (Славка, Жденіївка, Вича та ін), яких тут біля двох сотень.

Всі річки, включаючи Латорицю, гірські. Тому вони мають неширокі долини і дуже круті схили. Висота обривів подекуди сягає десятків метрів. Коли тануть сніги або випадає багато дощів, трапляються зсуви.

В місцевих річках водяться любителі чистої води – пструги (форель) райдужні і річкові, та багато іншої риби (марена, карась, дунайський лосось, бабець, умбра, харіус, плітка, головень).

У Воловецькому районі розвідано сім джерел мінеральної води, найвідоміше з яких в Заньці.

Фауна

Гуляти лісом без місцевих провідників не раджу. Не тільки тому, що легко заблукати, а ще й тому, що серед диких зарослів можна натрапити на ведмедя, якому може не сподобатися, що Ви забрели на його територію.

Особливо обачними слід бути в розпал літа, коли ведмедиці гуляють зі своїми малятами. Ведмедиця-мама може сприйняти Вашу появу, як загрозу життю та здоров’ю своїх дитинчат, і розправиться з Вами миттю.

Також зустрічаються зграї вовків та диких свиней. Перші тероризують домашніх тварин, другі розривають поля з картоплею та буряками. Буває, пробігають по схилах руді сестриці-лисиці, а білки і куниці почуваються в лісах, як у воді риба. Дуже рідко показуються людям козулі і благородні олені.

А ось ящірки плентаються під ногами всюди: і в лісах, і в полях, і біля людських осель. Іноді показуються на очі вужі, веретільниці та гадюки. Але, зазвичай, вони уникають людей, при зустрічі з якими тихенько сповзають з дороги. Гадюка може вкусити, тільки якщо на неї випадково наступити.

Чого в лісах Воловеччини дійсно багато, так це птахів. Підіть ранком по гриби і почуєте справжній голос Карпат – легенько шарудить листя, десь каркає ворона, кує зозуля, пугукає сова і співає стоголосий хор менших пташок (глухарі, рябчики, тетереви), а зверху намотує круги хижий яструб, видивляючись свою жертву і час від часу щось вигукуючи пронизливим криком.

Всіх перерахованих представників тваринного царства (окрім ведмедів) бачив на власні очі, навіть чорних лелек, які перед дощем полюбляють бродити по річках і болотах.

Рись

А одного разу на липу біля хати одного мого знайомого з села Тишова залізла рись. Вона вже була стара і немічна, тому бідолаха і притяглася в село. Місцеві їй не дуже зраділи. Хижак, як не як. Не знаєш, чого від нього чекати. Рись же прийнялася курей ловити.

Один чоловік спіймав її на гарячому і відчайдушно кинувся в бій з хижаком. Як думаєте, хто вийшов переможцем? Звичайно ж, не рись. Зуби були єдиною її зброєю, а чоловік прихопив з собою вила.

Але давайте про хороше. В деяких селах Воловецького району (особливо в Гукливому і Скотарському) господарі тримають отари овець. З них вони отримують натуральну вовну.

Та головним продуктом місцевого вівцеводства є надзвичайно корисний сир з овечого молока – бринза, виготовлена за дідівським, нікому не відомим, окрім вівчарів Воловеччини, унікальним і таємничим рецептом. Верховинці стверджують, що воловецька бринза покращує чоловіче здоров’я.

Флора

Схили гір Воловеччини вкриті листяно-хвойними лісами, в яких пліч о пліч зростають буки, смереки, ясени, явори і ялиці. Трапляється також бук, кедр і тис ягідний.

Ліси Воловецького району багаті на рідкісні цілющі трави, серед яких конвалія, підсніжник, весняний білоцвіт, альпійські луки. Долини з дикими гладіолусами, карпатськими дзвониками, весняним шафраном та осіннім первоцвітом теж трапляються досить часто.

Як бачите, у верховинських лісах Воловеччини зосереджена значна частина Червоної книги України.

Гриби на Воловеччині

А які тут гриби! Повертається, буває, якийсь грибар із лісу і бідкається, що коси з собою не взяв. Жарти жартами, а грибних місць тут справді багато, просто треба їх знати. Чужинець може весь ліс обійти і нічого не знайти, а бувалий грибар за півгодини назбирає повний кошик. Тому якщо збираєтеся по гриби, покличте з собою місцевого грибаря, інакше повернетеся з пустими кошиками.

Про суницю, малину, ожину і лісовий горіх я взагалі мовчу. Ними ліси аж кишать. В полонинах багато чорниць, які тут називаються «яфинами». Їх в сезон можна купити у місцевих, якщо самі лінуєтеся лазити по горах. Раджу якомога частіше їсти ці ягоди, оскільки вони дуже корисні.

Саме з яфин, бринзи і чистої джерельної води черпали життєдайну силу місцеві мешканці на протязі майже тисячолітньої історії.

Історія

Точка Відліку в Історії Воловеччини

Перші люди на території краю проживали за декілька тисяч років до Народження Христа. Про це свідчать археологічні знахідки, виявлені під час розкопок у 1930 році: два скарби з 23-ма бронзовими та 5-ма золотими предметами. Отже, наприкінці ІІ тисячоліття до Різдва Христового тут уже існувало поселення.

Воловеччина знаходиться на стику трьох історико-етнографічних груп: лемків, бойків і гуцулів, тому звичаї і говори в різних населених пунктах можуть суттєво відрізнятися. Наприклад, «картоплю» в одних селах називають «кромпля», в інших «буля», в ще інших «ріпа».

Верецький Перевал в Історії Угорщини

Через Воловеччину в Європу потрапили угорці, і саме тут розпочалася європейська історія угорського народу. Нестор-Літописець згадує, що декілька племен на чолі в вождем Алмошем перейшли через Верецький перевал у 896 році і спустилися до Закарпаття по долині Латориці, щоби воювати з місцевими «словінами і волохами» та зайняти ці землі.

А ось Анонім у своїй хроніці датує прибуття угорців до Закарпаття 903-ім роком, стверджуючи, що їх сюди привів вождь Арпад, під керівництвом якого угорці згодом захопили найбільші фортеці тодішнього Закарпаття – Унг і Вари.

В ті часи територія теперішнього Воловецького району була нічиєю – буферною зоною.

До речі, на Верецькому перевалі встановлений пам’ятник на честь перетину угорськими племенами Карпат, відвідати який вважає за честь кожен угорський патріот. Докладніше про монумент трохи нижче у розділі «Варто Відвідати».

Воловеччина від Появи Перших Сіл до Закінчення Першої Світової Війни

Найдревнішим населеним пунктом Воловеччини вважаються Нижні Ворота. З літописів відомо, що ще в ХІІ ст село, що тоді називалося Нижні Верецькі, належало до величного Галицько-Волинського князівства. Проте вже в ХІІІ ст воно відійшло до Угорського Королівства.

Про Верхні Ворота вперше згадується в 1430 р, про Воловець – в 1433 р. Документи свідчать, що тоді Воловець з околицями належав феодалам Білкеям і Переньі.

Головною історіографічною пам’яткою Воловеччини є «Гукливський Літопис» – додаток до сільської метрики (автентична назва – «Новєйшая, яже когда случишася»). Записи в ньому почали робити в 1610 р і вели аж до 1830 р.

«Гукливський Літопис» повідомляє, що Воловець заснували вихідці з Галичини та Волині, яким вдалося вирватися з татарського ясиру під час перетину загарбниками Верецького перевалу.

Майже всі інші села району теж були засновані волинянами і галичанами, які втікали від непосильного панського гніту на вільні, необжиті землі Воловеччини. В результаті вкінці ХVІ ст і протягом ХVІІ ст на просторах Верховинського краю з’явилися практично всі ті населені пункти, які існують дотепер.

Але недовго жилося вільно в Верховинах. До проблеми бідної і неродючої землі додалися податки, якими обклали верховинців чужинці-експлуататори. Останні ще й повоювати любили. А страждали, як завжди, бідняки, що, мов та худоба, переходили з-під чобота одного пана під чобіт іншого.

В «Гукливському Літописі» збереглися відомості про затяжні зими і жахливі неврожаї, які приносили з собою голод і смерть. До того ж з року в рік верховинці ставали все злиденнішими, оскільки були змушені платити все більше податків.

У ХVІІ ст всю Воловеччину було віднесено до Мукачівської домінії. Під владою угорців край перебував аж до розпаду Австро-Угорщини, коли все Закарпаття, включаючи Воловеччину, зайняли чехословаки.

Епоха Підкарпатської Русі

Хоча Підкарпатську Русь (таку назву отримало Закарпаття) і наділили широкою автономією, на мешканцях верховинських сіл це майже не відобразилося. Регіон був безперспективним з точки зору сільського господарства, тому інвестиції сюди не доходили.

Злиденність набула такого масштабу, що ціле покоління горян не знало, що таке м'ясо. Його просто на просто не було. Білий хліб їли тільки на Різдво, Великдень та декілька інших великих свят.

Люди тулилися по декілька сімей з п’ятьма-десятьма дітьми в однокімнатних халупах. Парубку шили штани тільки перед його весіллям. До того часу він був змушений ходити в довгій домотканій сорочці. Про взуття і мови не було. Майже всі ходили босі, незалежно від пори року. А зими в ті часи були лютими. Температура часто опускалася нижче -30°С.

Голод і холод провокували часті спалахи холери, черевного тифу та інших інфекційних захворювань, що швидко набували масштабів епідемії. В середньому в сім’ї помирала кожна третя дитина. Це був природний відбір, який проходили тільки найміцніші та найвитриваліші.

Апогей людського горя прийшовся на 1932-33 рр, коли неврожай і нестерпно сувора зима спровокували небачений раніше голод. Як результат, в березні 1933 р біля воловецького нотаріату зібралися демонстранти і висунули вимоги: списати податкові борги, дати людям роботу, передати пасовища у власність громад.

Мітинг жорстоко розігнали жандарми. Тих же, хто найактивніше опирався, було затримано. В результаті, перед судом постали 78 верховинців. Це мало залякати інших, але біди переборювали страх, і щоразу нові мітингарі приходили під стіни владних установ.

Наприкінці 30-х ситуація поступово стала налагоджуватися. Працьовиті селяни отримали можливість виїжджати на заробітки до Європи, зокрема на шахти в Бельгію. Повернувшись, вони могли купити трохи землі, розвести худобу і ґаздувати.

Друга Світова Війна і Возз’єднання з Україною

Але проблиски надії були затемнені новим горем – Європу сколихнула Друга Світова. В 1939 р Закарпаття знову перейшло до рук угорців. Прогнали фашистів тільки восени 1944 р, та горянам легше від цього не стало.

Після приєднання краю до України тут почали створюватися колгоспи. У хазяйновитих селян, які встигли нажити якусь худобу та вистраждати шматок землі, забрали все в колгосп і примусили там працювати. Таким чином, заможніші селяни були опущені до рівня жебраків, які не мали можливості або бажання жити краще.

Воловеччина стала районом у 1946 р. В 1962 р її приєднали до Свалявського району, проте вже через неповні три роки Воловецький край знову став окремою адміністративною одиницею. На той час Воловець уже носив статус селища міського типу (з 1957 р).

Видатні Люди Воловеччини

Воловеччина подарувала Україні і світу багато видатних персоналій:

• народний артист Білорусі Юрій Павлишин та співачка Віра Баганич;
• письменники та поети (Олекса Улинець, Софія Малильо, Лука Дем’ян, Василь Пагиря, Федір Могіш, Марія Ігнатишин);
• вчені (Володимир Сливка, Георгій Калитич);
• лікарі (Антон Лявинець, Іван Курах);
• політичні та релігійні діячі (Василь Щерицький, Іван Грига, Іван Лявинець).

Варто Відвідати

Пікуй

Карта Воловецького району буквально усіяна чудовими місцями. Давайте зробимо коротеньку екскурсію найвизначнішими пам’ятками природи та історії Воловеччини, які необхідно відвідати, щоби назвати відпочинок на Закарпатті по-справжньому повноцінним.

• Найвища гора Воловеччини – Стій (1681м). Вершина гори – майже рівний горизонтальний майданчик діаметром близько 100 м з залізобетонною пам’ятною стелою посередині. Також тут збереглися руїни секретної радарної установки часів холодної війни.
• Заказник Пікуй (гірські хребти, що простяглися від Пашківця до Високого каменя) – райський куточок з десятками червонокнижних видів фауни і флори.
• Заказник Росішний – один з найстарших букових пралісів України.
• Заказник Темнатик, де збереглися унікальні буково-ялицеві ліси, схожі на праліси у басейні Латориці.
• Заказник Потік Оса – ареал розселення багатьох червонокнижних тварин. У потічку водиться надзвичайно цінна струмкова форель.
• Високий Камінь – пам’ятка природи біля села Підполоззя, де знаходиться найвищий на території Карпат ареал вростання сосни чорної і дуба скельного.
• Верецький перевал – історичний та географічний кордон між Закарпаттям та Галичиною, а в минулому – між Угорщиною та Польщею. Тут з майже кілометрової висоти відкривається казковий краєвид на гірські хребти Карпат. Тут встановлені два визначні історичні пам’ятники, яким присвячені два наступні пункти.
• Пам’ятник на честь переходу угорськими племенами Карпат, який угорці так і називають – Верецький пам’ятник. Ті, хто уважно читав цей текст від початку, уже знають, що саме через Верецький перевал угорці потрапили на Закарпатську низовину. Щоб увіковічнити цю подію, на перевалі було встановлено монумент – каплиця з сімома валунами, що символізують сім племен, які об’єдналися для походу на Захід. Кожен істинний угорський патріот вважає за честь відвідати Верецький – символ зародження угорської нації. Також цей монумент символізує ворота між Заходом і Сходом.
• Пам’ятник-хрест січовим стрільцям Карпатської України. Якщо вірити переказам, саме на Верецькому перевалі в 1939 році були розстріляні ті, хто зі зброєю в руках боронив Карпатську Україну.
• Захоронення російських і австрійських солдатів часів Першої світової с Ялове.
• Лінія Арпада – оборонна система фашистських військ часів Другої світової, що проходила по верховинських горах. Збереглися моторошні бункери в селах Верхня Грабівниця і Гукливе, та фрагменти оборонної лінії на території села Яблунів.
• Святодухівська церква (XVIII ст) в Гукливому, де зберігається славнозвісний «Гукливський літопис».
• Інші унікальні дерев’яні храми з дзвіницями в селах Котельниця, Тишів, Біласовиця, Задільське, Ялове, Абранка, Перехресне, Пашковець тощо.
• Свято-Успенський чоловічий монастир с Кічерний.
• Чоловічий монастир Казанської Ікони Божої Матері с Тишів.
• Хрест В’ячеславу Чорноволу на горі Плай.

До місць, що знаходяться за межами населених пунктів, ведуть зручні пішохідні маршрути для туристів.

Як дістатися. Де зупинитися. Чим зайнятися

Краєвид з дороги Київ-Чоп

Як Доїхати

До Воловеччини легко дістатися як залізничним, так і автотранспортом. Щоб доїхати сюди машиною, звертайте на шосейну автостраду Київ-Чоп М 06 (збігається з Е 50 і Е 471). Щоби потрапити на Воловеччину, Вам обов’язково прийдеться їхати перевалом, позаяк з усіх сторін наш край оточений гірськими хребтами. Перевали дуже зручні і надзвичайно мальовничі, тому вони Вам принесуть тільки позитивні емоції.

Станція Воловець – важливий залізничний вузол. Тут зупиняються абсолютно всі пасажирські потяги, що слідують залізничним шляхом Київ-Мукачеве-Чоп-Прага. Як правило, туристичних і дорожніх сумок тут більше, ніж самих пасажирів, адже сюди з’їжджаються відпочиваючі з усієї України і не тільки.

Відстань до Воловця з Ужгорода становить 114 км шосейними шляхами і 118 км залізницею, зі Львова – трохи менше 200 км обома видами транспортного сполучення, з Києва – близько 780 км.

Де Зупинитися у Воловці

Для потреб туристів працюють численні готелі Воловця та інших сусідніх населених пунктів. Готелі, мотелі, садиби, лікувально-оздоровчі комплекси окрім Воловця є у Жденієві, Гукливому, Нижніх Воротах, Верхніх Воротах тощо.

Любителі дикого відпочинку обирають приватний сектор. За невеликі гроші можна попроситися пожити у гостинних господарів у будь-якому селі. Тут Вас накормлять верховинськими ласощами, напоять цілющою карпатською водицею (а якщо пощастить, то й міцним закарпатським самогоном), покажуть грибні місця.

Приїжджайте і насолоджуйтеся справжнім відпочинком.

Чим Зайнятися

Воловець відпочинок пропонує різноманітний, незалежно від пори року. Зимою це, безперечно, катання на лижах та сноуборді. У Воловецькому районі працює декілька чудових гірськолижних трас, обладнаних сучасними підйомниками.

Літом Воловеччина приваблює любителів гірських мандрівок. Розроблено море пішохідних туристичних маршрутів до місць, які варто відвідати (дивіться вище). Воловецькі Карпати – чудова місцина для велоорієнтувальників, парапланеристів і дельтапланеристів, а також для любителів просто покататися на квадроциклах.

В самий розпал літа туристи можуть поринути з головою в культуру верховинців на місцевих фестивалях. «Дзвінкі Перлини Верховини» – це свято воловецької коломийки, на якому виступають місцеві народні ансамблі. Проходить у Воловці. Коломийки співають на унікальному місцевому говорі під супровід традиційних музичних інструментів.

В програму, як правило, входять різноманітні спортивні змагання, веселі ігри та море інших розваг. Влаштовується виставка і масштабний ярмарок, де продаються місцеві ласощі (бринза, гірські ягоди), мисливські трофеї, ручні вироби верховинських майстрів і майстринь тощо.

На фестивалі "Верховинська Яфина"

А в Гукливому щорічно влаштовували свято гірської чорниці – «Верховинська Яфина» (на Воловеччині чорниці називають яфинами). Фестиваль влаштовується під кінець сезону збору яфин, які є символом Гукливого.

На святі всіх частують яфинами та ласощами із цих корисних гірських ягід. В програму завжди включаються виступи місцевих (і не тільки) фольклорних колективів, знову ж таки, спортивні змагання та море інших розваг.

Воловеччина – Казка, що Живе

Казкова Воловеччина

Ті, хто хоч раз в житті бував на Воловеччині, підтвердять, що природа тут, наче у казці. Навіть проїжджаючи перевали, жителі великих міст не можуть відірватися від чарівних верховинських краєвидів.

А які емоції переповнюють, коли стоїш на вершині гори (Пікуй, Темнатик, Стій, Плай або будь-якої іншої)! Відчуття, ніби ти на вершині Всесвіту, а метушливий світ десь там… далеко… під ногами. Незабутні гори зранку, коли села закутує туман, і їх не видно, їх ніби не існує. Тоді розумієш, який він – справжній спокій, яка вона – справжня воля, яке воно – справжнє щастя.

Приїжджайте на Верховину! Пориньте в живу казку!